КОЗАЦЬКА ВЕЖА

Жити, щоб дарувати надію...

Мудрі люди кажуть, що поділитися з іншим можна тільки тим, що маєш сам. Це незаперечне твердження в рівній мірі відноситься як до матеріальних надбань, так і до моральних цінностей – любові, доброти, милосердя...

Мабуть тому й не існує випадкових людей в системі соціального захисту. Адже, добре серце і небайдужість, помножені на палке бажання допомогти тому, хто цього потребує, здавна складають підгрунтя успішної діяльності на цій ниві. Тим більше, коли мова йде про таку надскладну ділянку роботи, як допомога і догляд за одинокими пенсіонерами та інвалідами.

Тоді, 21 рік тому, нинішня пенсіонерка Ніна Ніфонтова, була сповнена творчих сил і незборимого бажання долучитися до створення подібної служби у місті Орджонікідзе, куди переїхала у 1987 році з Житомирської області. На той момент вона вже цілком виразно розуміла, що саме хотіла би бачити, адже до цього двадцять років працювала головою товариства Червого хреста на батьківщині – у м.Коростень Житомирської області. І особливості роботи із здоленними людьми були їй добре відомі.

Ще з молодих років Ніні хотілося стати медиком. І вона впевнено подала документи до  медичного інтитуту. Та доля внесла свої корективи у плани молодої дівчини. Не дібравши необхідної суми балів, вона так і не стала того року студенткою-першокурсницею, заспокоївши схвильовані думки давно відомим пустулатом: все, що не робиться, робиться на краще.

Та прагнення допомагати людям Ніна все ж не залишила. Прийшла у товариство Червоного Хреста м.Коростень, яке згодом, набравшись досвіду і здобувши медичну кваліфікацію, очолила на такий тривалий час.

В Орджонікідзе ж було усе по-іншому, адже задумана справа дещо відрізнялася від організації Червоного Хреста, тож треба було починати з нуля. Для цього Ніна  Олександрівна була навіть готова розпрощатися із стабільною роботою медичної сестри при Центральній міської лікарні, де відпрацювала півтора роки, з моменту приїзду в наше місто.

І тоді, у 1989-му, вона з головою поринула у справу. Міська влада надавала всіляку підтримку започаткованому віділенню соціальної допомоги вдома, що тимчасово підпорядковувалося спочатку міському собезу, потім Нікопольському територіальному центру. На той час у новостворенному відділі був один-єдиний працівник – сама Ніна Олександрівна.

Сьогодні вона пригадує, як неустанно, з великою наполегливістю обходила місто та навколишні селища, виявляючи людей, які потребували підтримки і допомоги. Протягом чотирьох наступних років їх кількість уже перевищила близько двохсот, і у 1993 році міський виконавчий комітет прийняв відповідальне рішення про відкриття в місті територіального центру, який спочатку підпорядковувався Дніпропетровському обласному управлінню соціального забезпечення, а нині Орджонікідзевському управлінню праці та соціального забезпечення населення. Символічно ця подія припала на День людей похилого віку, котрий щорічно відзначається у жовтні.

Ніна Олександрівна хоч і не висловлювала бурхливих емоцій (у силу свого характеру), та все ж була задоволена результатом такої спільної праці. Й зупинятися зовсім не збиралася. А ось вдосконалювати напрацьоване – вважала своїм першочерговим завданням.

По мірі зростання кількості підопічних зростав і штат соціальних працівників, які їх обслуговували. Витримати цей простий на перший погляд, але такий важкий і специфічний труд, могла не кожна жінка. Тому ті, хто залишався, знають свою роботу у всіх ньюансах, вміють не тільки виконати будь-яку хатню роботу, а й доглянути за лежачими хворими, розрадити їх добрим словом. Як і Ніна Олександрівна, котра з 2005 року завідувала відділом соціальної допомоги вдома (після неї Орджонікідзевський територіальний центр очолила Ольга Григоренко) ці працелюбні жінки єдині у переконанні – любити людей – це життєва необхідність, а потреба робити їм добро – що в цьому надприроднього? Тим більше, що для більшості підопічих стариків соцправниці вже давно стали частиною їхніх не вельми чисельних родин.

Сьогодні, перебуваючи у поважному віці й збираючись на заслуженний відпочинок, Ніна Олександрівна все частіше розмірковує про все, що вдалося, за сприяння міської влади, зробити за 21 рік роботи у територіальному центрі міста, пригадує, як долали транспортні труднощі, як разом співрацювали зі спонсорами, котрі надавали суттєву гуманітарну підтримку... Працювали для людей і були віддані роботі, – скаже вона у підсумку і матиме рацію.

За 53 роки роботи у системі соціального захисту Ніна Ніфонтова нагороджена                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               найвищою відзнакою – медаллю Миколи Пирогова, званням Відмінника охорони здоров’я, численними подяками і грамотами різного періоду, в тому числі й від московської та київської організацій Червоного Хреста.

За уважне і турботливе ставлення Ніну Олександрівну люблять підопічні, за досвід і порядність цінують колеги, які й передають їй найтепліші слова вітань з нагоди ювілейної дати, яку вона святкуватиме 4 березня. Нехай, шановна Ніно Олександрівно, осінь вашого життя буде щедрою на міцне здоров’я, благополуччя, затишок, увагу й шану людей, яких ви так любите, яким у не раз дарували рятівне тепло свого серця і надію...